«Він на небі, бо в пеклі на землі він вже побував». Історія військового медика

Наприкінці квітня в Донецькій області загинув військовий медик з Вінниччини Олексій Семенець. Служив у 59 мотопіхотній бригаді. В перші дні масштабного російського вторгнення потрапив разом із підрозділом в оточення, звідки їм вдалося вийти в Запорізьку область. Згодом підрозділ опинився вже на Донеччині, де Олексій загинув, рятуючи побратимів. Він мав можливість взагалі не знаходитися у війську, але підписав контракт, а згодом, попри на проблеми зі здоров’ям, вирішив залишитися разом із побратимами.

Олексій Семенець родом із села Війтівка Вінницької області. Він взагалі міг не служити, бо мав інвалідність, розповідає його сестра Ангеліна. Дівчина служить в тій самій бригаді, до якої належав батальйон Олексія.

Згадує, що брат завжди хотів стати медиком: після школи вчився в училищі Бершадської громади, а потім з другої спроби вступив на бюджет до Вінницького університету. Там у нього не склалися стосунки з одним із викладачів. Олексій вирішив узяти академвідпустку й три місяці пропрацював у Чехії. А після повернення майже одразу підписав контракт із 9-м батальйоном 59-ї бригади. Там став медиком взводу.

«Альоша постійно піклувався про солдатів. Пам’ятаю, як вони з бригадою виїхали до зони ООС. Так він купував за свої кошти хлопцям ліки від голови, кашлю, грипу. Купував знеболюючі. Бо іноді забезпечення було таке собі», – згадує Ангеліна.

Снаряди ще летять, а він вже біжить допомогати побратимам – командир Олексія

На момент початку масштабного російського вторгнення підрозділ Олексія перебував на півдні країни. Потрапив в оточення.

Їх постійно накривали з РСЗВ. Коли дзвонив сестрі, то розповідав, що у нього постійно руки у крові: весь час багато поранених, яких треба рятувати.

Хоч Олексій офіційно був медиком взводу, але фактично виконував обов’язки головного медика роти, розповідає командир цього взводу Іван. Вони з Олексієм друзі з дитинства: разом росли в рідному селі, потім разом жили під час навчання у Вінниці. Іван розповідає, що Олексій у війську, як і в цивільному житті, завжди намагався допомогти тим, хто його оточує.

«Нас накривали касетами, й коли ще навіть обстріл не припинився, він біг надавати допомогу пораненим бійцям», – згадує Іван.

Головним його завданням було – рятувати бійців. Але коли треба було працювати зі зброєю, медик і це міг робити відмінно.

«В перший день війни, коли ми були на Новотроїцькому перехресті, він на одному фланзі сам стримував наступ піхоти», – згадує команди взводу.

Востаннє Іван бачив Олексія за пару днів до загибелі. Саме Олексій відправив свого командира на лікування, аби Іван не втратив ногу після поранення.

Це вже було в Донецькій області, куди підрозділ потрапив після виходу з південного оточення та переоснащення в Запоріжжі. На той момент в Олексія було вже 2 контузії, розповідає Ангеліна. Йому важко було розмовляти, постійно боліла голова.

«Я йому пропонувала відправитися на лікування. А він відповів, що не може покинути хлопців. Він ніколи не жалівся. Не казав, що важко, або ще щось. Казав, що йому, як і хлопцям. Він врятував десятки життів свої побратимів. Наприклад, на Запорізькому напрямку завдяки вчасно та якісно наданій допомозі він врятував дуже важкого бійця: цей боєць втратив руку, але його життя вдалося зберегти», – згадує Ангеліна.

Олексій планував одружитися. Після початку масштабного вторгнення він неодноразово питав у своєї дівчини Каті, чи готова вона до цього? Зустрічалися вони недовго, лише 7 місяців, а бачилися й того менше: через службу зустрічі були не частими та не тривалими, розповідає Катя. На дорогу до Одеси, де живе дівчина, йшло більше часу, ніж на саме спілкування. Незважаючи на це, Катя готова була зв’язати із Олексієм своє життя.

«Дуже сильні були почуття. З ним було дуже комфортно і цікаво. Постійно чекала на його повідомлення. Він дзвонив та писав о другій, о третій ночі… Переживала, плакала. Зрозуміла, що він саме той, кого б я хотіла бачити поруч із собою. «Свою» людину не часто зустрінеш», – розповідає Катя.

Загинув, захищаючи побратимів та Україну

Загинув Олексій Семенець 21 квітня поблизу села Времівка. Після артилерійського обстрілу він кинувся надавати допомогу бійцям із сусіднього підрозділу, які запросили допомогу. В цей час туди зайшла російська диверсійна група. Олексій загинув, надаючи допомогу.

«18 квітня йому дали «молодшого сержанта». Він хотів отримати це звання і отримав, але, на жаль, про це дізнався тільки з небес. Як би це банально не звучало, але я знаю, що він там зараз на небі, бо в пеклі на землі він вже побував».

Поховали Олексія 25 квітня в рідному селі Війтівка Вінницької області.

 

your ad here

коментувати